Про судову практику оцінки підвідомчості третейським судам спорів за участю споживачів (станом на 23.04.2018 року)


         Пунктом 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (надалі-Закон) з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів.

          У 2015 -2016 роках Верховний Суд України у 6 постановах надав наступні правові висновки щодо застосування п.14 ст.6 Закону:

–  «оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча» ( див постанови ВСУ від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15, від 13.04.2016 року у справі 6-29цс16, від 27.01.2016 року у справі № 6-2892цс15)

– «…спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» ( див постави ВСУ  від 27.01.2016 року у справі  № 6-2712цс15,  від 03.02.2016 року у справі №6-2630цс15).

– «…правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

          Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» ( див.постанову ВСУ від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15 ).

           Відповідно до  ч.4  ст.263, ч.1 ст.403 ЦПК суд «враховує» ці висновки за  наявністю у конкретній  справі подібних правовідносин.

            У 6 вищенаведених  справах ВСУ встановив наявність правовідносин щодо захисту прав споживачів у конкретних справах, проте не навив  за якими законодавчими підставами ВСУ  встановив  наявність у конкретних справах  правовідносин щодо захисту прав споживачів.

           За ч.1 ст.11 ЦКУ цивільні правовідносини виникають із дії осіб.  Відповідно до ст. 15,16 ЦКУ діями щодо захисту прав особи у суді вважається звернення особи до суду за захистом. У п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо визначено,  що «за захистом порушених прав споживач звертається до суду та інших уповноважених державних органів».

          Відповідно для встановлення правовідносин між споживачем та третейським судом щодо захисту прав споживача необхідно встановити чи звертався споживач  за захистом прав споживача до третейського суду.  За відсутністю у конкретної третейській справі  дії споживача ( «звернення до суду» ) на свій захист правовідносини між споживачем та третейським судом щодо захисту прав споживача у такій  справі не виникають.

          Законом та судовою практикою не врегульовано однозначно які саме дії споживача визначають судову або третейську справу як справу щодо захисту прав споживачів. 

          З пунктів  1, 7, 9  постанови пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» випливає, що під справами про захист прав споживачів ВСУ розумів справи,  де споживач є позивачем.

          Саме так розумів справи щодо захисту прав споживачів і автор законопроекту № 6670-1 від 06.09.2010 року про виключення справ у спорах щодо захисту прав споживачів з підвідомчості третейського суду для надання споживачу можливості подати позов до державного суду без сплати збору (див. пояснювальну записку до цього законопроекту № 6670-1 , який 03.02.2011 року був прийнятий як закон № 2983-VI.

         До прийняття правових висновків ВСУ 2015-2106 років  державні суди при визначенні справи третейського суду за участю споживача керувались постановою пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 та п.5 постанови  пленуму ВССУ від  30.03.2012 року № 5         З появою правових висновків ВСУ 2015-2016 років державні суди стали керуватись цими правовими висновками та визначати третейські справи як  справи щодо захисту прав споживача лише за фактом подання до третейського суду позову кредитору до споживача без встановлення чи виникли у конкретної справі правовідносини щодо захисту прав споживачів :  без встановлення чи здійснював споживач у якості відповідача дії на свій захист. При цьому у спорах за участю споживача, що розглядають державні суди, визначення справ щодо захисту прав споживачів не змінилось. До таких справ державні суди відносять лише справи де споживач є позивачем, тобто справи у яких споживач здійснив дії на свій захист – подав позов.             Інколи висновок державних судів про непідвідомчість третейської  справи за участю споживача обгрунтовується  посиланням на верховенство права або – на необхідність захисту слабкої сторони ( споживача) у договорі з банком-кредитором. Проте, якщо споживач добровільно підписав третейську угоду, то такий «захист слабкої сторони» позбавляє споживача конституційного права на обрання державного або третейського  суду для свого захисту, про що сказано у Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008.       Захист прав споживача у недержавному суді передбачений і у Директиві ЄС 2013/11 «Про альтернативне вирішення спорів у сфері споживання». Огляд арбітражної практики окремих європейських країн у справах щодо захисту прав споживачів див. на https://tpu.kiev.ua/zashhita-prav-potrebiteley-v-arbitrazhe-aleksandr-i-beloglavek/           Вочевидь, що лише  посилання судів на те, що спір виник між кредитором та споживачем та – на те, що на правовідносини між кредитором та споживачем   поширюється  дія Закону України «Про захист права споживачів» не є згідно з ч.1 ст.11, 15,16 ЦКУ, п.6. ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» підставою для встановлення правовідносин щодо захисту прав споживачів у конкретної справі та не є підставою для висновку про те, що ця справа непідвідомча третейському суду. 

          Таким чином, третейські справи за участю споживача, у яких споживач не здійснив  дії на свій захист не є справами щодо захисту прав споживачів.

Опубліковано в Судова практика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Новини ТПУ